Якщо скінчаться вірші

 Якщо скінчаться вірші, я цитуватиму тобі прозу. Англійскою, турецкою, українською, латинскою… якою скажеш. Ти зупиниш мене десь на моменті Полозкової і запитаєш скільки я їх взагалі знаю. Я відповім “стільки, що вистачить на купу випадків незграбного мовчання”. Не знаю як ти взагалі це терпітимеш, бо вірші не зовсім твоє, хоча, правду кажучи, навіть зовсім не твоє, як і ті старі фільми, які я так люблю передивлятися час від часу, як тяжка музика, яка меня заспокоює, як і зрештою я.

1:36 a.m. I'm done

 Well, frankly speaking, навіть не знаю з чого почати. Зараз я починаю розуміти чому деякі люди божеволіють. Це результат тієї недомовленості, невпевненості у щирості і егоїзму. Едина річ у чому я переконуюсь все частіше і частіше (мабуть раз на місяц точно) це те, що кожній дії є причина. Ми швидко відчуваєм зміну у ставлені до нас і коли людина каже, що вам треба поговорити, ти прекрасно розумієш, що покинула вона тебе ще задовго до того моменту коли вимовила ці слова і зібрала свої речі. А все що ти зміг відповісти - якесь жалюгідне “добре, якщо ти вважаєш це правильним і тобі це потрібно”. Бо ти навіть не знаєш яка реакція буде правильною, бо сумніваюсь чі взагалі у якісь мові існують такі слова, які могли б описати твій стан у цей час. Та думка про те, що час від часу вона буде згадувати про тебе, трохи заспокоює. Це як бачити свої вірші на стінах зовсім незнайомих людей у соц. мережах, як раптом почути знайоме ім'я у новій компанії, як надавати перевагу дрібницям. Сприйняття не доходить на першому тижні, до речі, на другому також. І кожного разу тобі доводиться зупиняти себе перед кнопкою виклику. Після таких емоційних потресінь, ти сідаєш за свій ноутбук і розумієш, що рік за роком ти опиняєшся у такій самій дурнуватій ситуації, а твої вірші стають якимись віщіми, від цього стає трохи моторошно. І знову всю ніч чутно клацання клавіатури.

True/False

There comes a point,  when you think that there is no more strangeness in your life. But it's just lull before hurricane. Life acquires new colors and turns. Everything changes every minute with crazy speed, but in what side, you can't understand. Wake up only when there isn't any road back. Appear so much "but" and reasons. So much people who want something from you. And there is no logic in their actions. so complicated and so stupid. Сan't believe in words, they are't matched with real feelings. Somewhere I understand, it's wrong and also it need an end so many days ago, but i can't. I know that it won't let for something good, or generally for something. However, I got used to it.
 That your odor, that makes me crazy. One time, you left it on my t-shirt, and i was ready to breath only that. Sometimes I feel it in the crowd and i hope that you are near, but you don't. and you weren't. Just an illusion of needs. but it was obvious. So good question: "for what?" -For nothing. Cause I want so. Why you turned sad? I have said that there is nothing in future, haven't I? So, it's your problem, dear. I do what I want when I feel like it.
  That fucking eyes, in which I have drowned. One moment I even believed that they look so frankly. When were closed and so near, don't need anything else.
  Of course i understood that there is a trick somewhere. But I wanted to be deceived. No, no hope, especially false hope. It's the worst feeling. Now I have nothing.  This time I felt nothing, was easily.
  Just last question: where it all are going? Oh, i suppose, I know the answer, the only answer - it all are going to hell.

Past&Future

Интересно, человек может жить между прошлым и будущим? Потому что как раз так я сейчас себя и чувствую. Нет, не в настоящем, а именно так как я сказала.

тот период, когда одна из глав твоей жизни уже закончена, а до следующей еще целая пустая страница. Теоретически, ты понимаешь что будет дальше, но вот подобраться к этому никак не можешь. Посещают мысли то о прошлом, то о будущем, но никак не о настоящем. А бывает вообще задумываешься так, что проливаешь кофе мимо чашки, не замечаешь ли машин нет когда переходишь дорогу. В конце нет ни злости, ни ненависти. В конце остается только хорошее. Только хорошие вопоминания. Хоть и становится грустно от того, что они больше не повторятся, по крайней мере не с этими людьми. И тот кто был всем, тот станет никем. По началу это как перелом, но нет такого чего не смог бы пережить человек. 

Когда вы встретите человека с которым будете счастливы, не считайте что вы созданы друг для друга. Жизнь - это череда случайностей. В любой момент вы можете встретить человека который изменит вашу жизнь с ног на голову. Ничего не предначертано. Ничего не решено. Лишь мы решаем как повернется наша жизнь, скидывая все на обстоятельства. Потому что боимся ответственности. Гораздо удобнее жить, зная что уже ничего не изменить,что раз случилось, значит так нужно было.

я не знаю

Я не знаю куди іду
І не знаю куда направляюся.
К якомусь суцільному дну.
З цим я відмінно справляюся.

Я не знаю, що буде далі.
Та чи буде щось взагалі.
До чорта всі спроби невдалі,
Все закінчиться враз, на вокзалі.

Я не знаю чи ти навмисно.
І не вірю в твої "почуття"
Чи була я тобі корисна?
Чи пам'ятатимешь все життя?

Я не знаю куди подітись,
Чи пустити на самотік?
Я нарешті змогла зігрітись,
А ти так зрадньо утік.

Я не знаю, як буде правильно.
Моє життя - ейфорія та декоденс.
Зараз звучатиме трохи ванільно,
Та знаєш, воно загубило сенс.

Реальный мир

Реальный мир, какое ****ство
Вокруг предательства, измены
"Прости, я как-то заигрался,
Прости, нужны мне перемены.
Воспринимать тебя всерьез,
Я все-равно не научился.
Тебе всего так мало лет,
Наверно, я поторопился."
История идет по кругу.
За все всегла нужно платить.
Но если мы нужны друг-другу,
Это никак не обратить.
Пускай мы знаем слишком мало
Но вещи есть и поважней:
От твоих глаз, меня ломало,
Тебя, с улыбки же моей.
Все получилось очень быстро
И необдуманно скорей...
Хочу ли я, чтоб повторился,
Один из этих, лучших дней?

Все поэты обречены на страданья

Все поэты обречены на страданья,
Больше, чем остальные люди.
Вечера коротают в молчаньи,
Сами свои прерывают судьбы.

Переживут какую-то драму
И напишут об этом стих.
Нет на свете любви ни грамма!
И чувств тоже нет никаких...

Простились так и не обсудив.
Но эти слова подкожно:
"У нас не было и нет перспектив"
Черт возьми, почему все так сложно?