Якщо скінчаться вірші, я цитуватиму
тобі прозу. Англійскою, турецкою,
українською, латинскою… якою скажеш.
Ти зупиниш мене десь на моменті Полозкової
і запитаєш скільки я їх взагалі знаю. Я
відповім “стільки, що вистачить на купу
випадків незграбного мовчання”. Не
знаю як ти взагалі це терпітимеш, бо
вірші не зовсім твоє, хоча, правду кажучи,
навіть зовсім не твоє, як і ті старі
фільми, які я так люблю передивлятися
час від часу, як тяжка музика, яка меня
заспокоює, як і зрештою я.
Комментариев нет:
Отправить комментарий