Devils inside

I wish I could read your thoughts

I wish I could show my feelings

you weren't frank with me a lot

I wasn' t a model for dreaming

I'm not drama-queen anymore

you aren't a nowadays' hero 

you used to knock at my door

but love that person in mirror

they told me that love is blind

they told you had nothing inside

but I was in love with your mind

it is hard to accept they were right.

I still look for your face in a crowd

and wearing the highest heels

I wonder if you feel sorry about

my heart that is made from steel

I doubt would change with ages

I doubt we still are the same 

at last we've turned common pages

and now don't have common aim.

I won't need to be so dramatic despite

Just had to feed devils of mine inside.

чб

люди делят реальность на да и нет

не морочась со всякими может и если

есть только белый и черный цвет

но поступай как хочешь, плевать на честность

Выключая свет, смывая город с лица

Снимая платье с девушки без кольца

Включаешь джаз и блюз, начинаешь жить

Ты бросаешь людей, люди бросают курить,

говорить, язвить, пить

забывая знакомые номера

не стучаться в души, а лишь в тела

не замечая в голосе дрожи

мне с тобой хорошо конечно,

но давай созвонимся позже

как конвейер, ты не придешь -

на тебя сразу найдут похожих

дешевых прохожих

с которыми будет проще легче

обрастать 21 кожей

без лиц, без имен, без личности

поражая своей обычностью

концентрируясь на обличии

быть противным до неприличия

не имея ничего личного

только душу дома публичного

ты приходишь вновь, только нет огня

наконец забудь / полюби меня

мы с тобой выбираем не те пути

но откуда все знают куда идти

в мире где удаляются люди письма и адреса

где у всех равнодушно пустые глаза

где же тот запал, тот огонь внутри

я бегу от тебя, как ты скажешь три

Люди находят тысячу тупых причин

А я просто выбираю не тех мужчин.

Вряд ли буду

мне жаль самолетов сошедших с пути

жаль кораблей потерявших свою звезду

поездов и забытые ветки метро 

стертые карты, пустые слова

которые я через день забуду 

типа вернись, я якобы жду тебя

но все же знаешь, я вряд ли буду.

найпростіші слова

Ми будем з тобою як день і ніч
з одним татуванням в узгір'ях пліч
з одним майбутнім, життям на двох
ти будеш видих, а я твій вдох.

Гулятимем містом з вечірньою кавою
я завжди буду з тобою ласкавою
цитуватиму вірші, лукаво дивитись
зранку будити, по пятницях снитись.

Прокидатись під Бланта, засинати під FOB
дивитися в очі поки не візьме озноб
і весь час що ми разом в Парижі чи Ніцці
шепотітимеш в ухо мені ніжні дурниці.

від початку Всесвіту і мабуть до самого краю -
я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю

Просто захотілося Тобі розказати

Тринадцятою мовою на яку переклали вірші мого улюбленого письменника стала турецька. Який цікавий збіг, чи може цікавий він лише для мене, хоча я й зрозуміла лише верлібр про жінку, яка голить ноги у твоїй ванні. Першу сесію вже завершено і здавалося б що можно спокійно видихнути, відпустити і стерти всі ті питання, що так довго не давали спокою. Як ті моменти коли ти переходиш на англійську, бо слів рідної мови тобі замало, щоб описати все те, що відбуваєтся всередині. Тож я маю перед собою чистий аркуш, як для написання листа (може й тобі?), так і планування подальшого життя. Кожного ранку, вислуховуючи про те, чому ж я все-таки не навчаюсь на журналістиці та занурюючи ложку у кукурудзяні пластівці під йогуртом з горішками, шматочками банану і полуниці, я думаю, що ця твоя здорова їжа колись мене вб'є. Просто захотілося Тобі це розказати.

Якщо скінчаться вірші

 Якщо скінчаться вірші, я цитуватиму тобі прозу. Англійскою, турецкою, українською, латинскою… якою скажеш. Ти зупиниш мене десь на моменті Полозкової і запитаєш скільки я їх взагалі знаю. Я відповім “стільки, що вистачить на купу випадків незграбного мовчання”. Не знаю як ти взагалі це терпітимеш, бо вірші не зовсім твоє, хоча, правду кажучи, навіть зовсім не твоє, як і ті старі фільми, які я так люблю передивлятися час від часу, як тяжка музика, яка меня заспокоює, як і зрештою я.

1:36 a.m. I'm done

 Well, frankly speaking, навіть не знаю з чого почати. Зараз я починаю розуміти чому деякі люди божеволіють. Це результат тієї недомовленості, невпевненості у щирості і егоїзму. Едина річ у чому я переконуюсь все частіше і частіше (мабуть раз на місяц точно) це те, що кожній дії є причина. Ми швидко відчуваєм зміну у ставлені до нас і коли людина каже, що вам треба поговорити, ти прекрасно розумієш, що покинула вона тебе ще задовго до того моменту коли вимовила ці слова і зібрала свої речі. А все що ти зміг відповісти - якесь жалюгідне “добре, якщо ти вважаєш це правильним і тобі це потрібно”. Бо ти навіть не знаєш яка реакція буде правильною, бо сумніваюсь чі взагалі у якісь мові існують такі слова, які могли б описати твій стан у цей час. Та думка про те, що час від часу вона буде згадувати про тебе, трохи заспокоює. Це як бачити свої вірші на стінах зовсім незнайомих людей у соц. мережах, як раптом почути знайоме ім'я у новій компанії, як надавати перевагу дрібницям. Сприйняття не доходить на першому тижні, до речі, на другому також. І кожного разу тобі доводиться зупиняти себе перед кнопкою виклику. Після таких емоційних потресінь, ти сідаєш за свій ноутбук і розумієш, що рік за роком ти опиняєшся у такій самій дурнуватій ситуації, а твої вірші стають якимись віщіми, від цього стає трохи моторошно. І знову всю ніч чутно клацання клавіатури.